Арсен Мірзоян (нар. 20 травня 1978, Запоріжжя) — український виконавець, автор усіх своїх пісень, учасник шоу «Голос країни», має характерний тембр та манеру виконання.

Біографія

Народився та зростав у Запоріжжі. У 1995-му вступив до Запорізької державної інженерної академії на спеціальність інженер кольорової металургії. ВНЗ закінчив 2000-о року.

ВАТ «Запоріжсталь»

Після закінчення ВУЗу працював на «Мотор Січі», Запоріжжя. Та після того, як майже вся ВУЗівська команда КВК влаштувалась на роботу на ВАТ «Запоріжсталь» та організувала там однойменну команду, був запрошений на роботу в механічний цех комбінату, де пропрацював 12 років майстром дільниці.

Втрата слуху

У 2000 році повністю втратив слух на ліве вухо, у 2004-му — на праве. Проте лікарі завдяки протезуванню повернули йому можливість займатись музикою.

Особисте життя

Проживає в громадянському шлюбі з Тонею Матвієнко. Має двох синів від першого шлюбу, а 15 січня 2016 року Антоніна Матвієнко народила Арсену донечку Ніну.

Музична кар'єра
Початок

Професійної музичної освіти не має. У 1998 році його запрошено до одного з «дворових» рок-гуртів. По тому — до гурту «Тотем», який — після різноманітних реформ та кількаразових змін складу — поступово перетворився у гурт «Бабурка». Саме з цим колективом взяв участь у фестивалях «Перлини Сезону» та «Червона Рута». На одному з них познайомився з Сашком Положинським, лідером гурту Тартак, який незабаром став ведучим проекту «Свіжа кров» телеканалу М1, головною метою якого був пошук молодих талановитих гуртів та виконавців. В одну із таких програм Сашко запросив Арсена разом із гуртом. Згодом, 2008 року, запросив взяти участь у фестивалі «Таврійські ігри» у складі власного гурту «Тартак», де Арсен замість Андрія Підлужного виконував пісню «Не кажучи нікому».
2008 року став фіналістом телевізійного проекту каналу ТНТ-Россия «Смех без правил».

Голос Країни

У 2011 році став учасником шоу «Голос країни», пройшовши складні відбіркові етапи, та потрапив до прямих ефірів у складі команди Стаса П'єхи. На проекті серед учасників та організаторів проекту за Арсеном закріпилося звання «бунтаря». Посів четверте місце у фіналі. У фіналі «Голосу Країни» виконував авторську пісню «Ніч», яка згодом ввійшла в альбом під іншою назвою «Вагітні майбутнім».

Вихід першого альбому

30 листопада 2011 року відбулася презентація дебютного альбому «Ґудзики». Альбом складається з десяти пісень та бонус трека — пісні «Івана Купала» — авторської пісні Арсена, яку він виконує дуетом з Тонею Матвієнко.

Вихід другого альбому

2013 року вийшов другий студійний альбом «Незручні ліжка», до якого увійшло 11 пісень.

Інші творчі експерименти

Впродовж кількох років грав у складі команди КВК «Запоріжсталь» у центральних лігах ТО «АМіК». Є резидентом «Камеді-клаб Україна», а також комедійного шок-шоу «Хулиганы» (Запоріжжя).
Фіналіст телевізійного проекту каналу ТНТ-Росія «Сміх без правил» (2008).
У 2013 р. взяв участь у шоу Вишка, але вилетів у другому раунді.

Інші таланти та захоплення

Добре малює. Вправний кулінар. Полюбляє спорт, їзду на велосипеді, волейбол. У шкільні та студентські роки грав у театрі та професійно займався гандболом.
У літературі віддає перевагу Анні Ахматовій та Ігору Северяніну.


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

«Гайдамаки» — український рок-гурт, що виник 1991 року під назвою «Актус». Стиль гурту поєднує рок, даб, панк і ска, українську та балканську фолк-музику.
Колектив багато гастролює Європою (Німеччина, Швейцарія, Польща, Нідерланди, Австрія, Чехія, Естонія, Норвегія, Литва, Угорщина, Румунія, Швеція, Італія, Росія, США та Канада), брав участь у фестивалях «Lowlands», «Sziget», «Volt», «Mundial», «Toronto Bloor», «Przystanek Woodstock».
«Гайдамаки» — власники «золотого диску» за продажі за кордоном (спільний проект-бестселер з легендою польської музики «Voo Voo»), номінації на премію «Fryderyc Awards», лауреати премії «Wirtualne Gesle», представники потужного світового лейбла ЕМІ, учасники проектів Еміра Кустуріци і Губерта фон Гойзерна.

Історія

Гурт заснувала на початку 1990-х років група київських студентів КПІ. 7 лютого 1991 року учасники двох команд - «ХЗ» та гурту Владислава Гримальського - утворили нове об'єднання. Назвою нового гурту стало друге ім'я співака і поета, який створив гурт, Вадима Пруднікова - «Кактус» без першої літери. Вже через півтора місяці відбувся концерт-презентація «Актуса» в залі КПІ. А слідом - концерти в клубі «Інтонація», на Андріївському узвозі в День Києва, в підземеллі Маріїнського палацу. Першу поп-блюзову програму «Мы - есть» тоді створювали Владислав Гримальський (клавішні, музика), Руслан Оврас (барабани), Дмитро Шалімов (гітара, музика), Андрій Різоль (труба, директор гурту), Максим Степанов (флейта), Юрій Кондратьєв (гітара) і Костянтин Сандалов (бас). Підсумок 1991 року - перший альбом «Мы есть» на тексти яскравої особистості і енергетичного центру «Актуса» тих часів Вадима Пруднікова. Перший рік виявився найважчим в історії «Актуса». Рішучі дії та натхненна творчість до кінця 1991-го змінюються важкою депресією музикантів: загинув Вадим Прудніков, потрапив до в’язниці Степанов, залишили гурт Кондратьєв та Сандалов. Тоді Андрій Різоль, залишивши трубу, взявся за організаційну роботу та оздоровлення психологічного клімату в гурті. «Актус» став відроджуватися.

У 1992 році вийшла друком збірка творів Вадима Пруднікова, яка миттєво розійшлася. На вірші з цього посмертного видання записаний другий альбом «По первому снегу» («По белому снегу»), який записувався з новим вокалістом Дмитром Мельниченком та басистом Володимиром Шерстюком - «Актус» тоді захоплювався класичним арт-роком. Знятий перший випуск телепрограми «Музика нових ідей». Починаються концерти: виступи на днях факультетів київського політеху, на численних відкриттях клубів у різних містах України, в тому числі і двох київських; участь у фестивалі «Кастайський ключ» в Сумах та ін.

1993 рік ознаменований переходом до музики незалежного напрямку. В лютому 1993 року «Актус» знову змінює стиль, причиною тому новий вокаліст Олександр Ярмола - він пише музику і тексти, і досить швидко стає лідером гурту. З появою в колективі у 1993-му Олександра Ярмоли музиканти полишили юнацькі блюз-рокові експерименти, натомість захопившись альтернативою з помітним впливом українського мелосу. Відпали обмеження в мові: в програмі з'явилися пісні українською, німецькою, англійською, французькою мовами і навіть ідиш. Поворот до світового фолку зафіксовано в семимовній програмі «Фрески ускользающего мира». «Актус» заявив про себе на фестивалях «Музичний сендвіч» в Кривому Розі, «Червона рута» в Донецьку, до того ж - серії концертів у КПІ, фортеці-музеї «Київська фортеця» («Косий капонір»), санкт-петербурзьких клубах. Звернула на себе увагу акція для позбавлених волі, на відеоматеріали з якої спирається фільм «Концерт в Лук'янівській в'язниці». Крім того, створені чотири кліпи і телепрограма «Музична канцелярія», записаний міні-аудіо-альбом «Путь в Шамболу». «Актус» звертає на себе увагу не тільки любителів незалежної музики. Розширюється коло ЗМІ, які на своїх каналах використовують записи гурту. У 1995 році до УТ-3, ЮТАР, ТЕТ-А-ТЕТ, радіо «Промінь», ВВС, Радіо-РОКС, Радіо «Свобода» російських радіостанцій «Катюша» і «Поліс» приєднуються УТ-1, УТ-2 , ТРК «Золоті Ворота», Студія Табачук та ін. Черговий альбом «Ранок» - україномовний, записаний на «Аудіо Україні» і з помітним впливом ірландського мелосу. На той час Шалімова на гітарі замінив Богдан Главацький (екс-«Кіжьо»). Влітку 1995 року «Актус» став лауреатом фестивалю «Червона рута» - 2 місце. Наприкінці літа «Актус» брав участь у московській акції до Дня незалежності «Андріївський узвіз на старому Арбаті», разом з київським гуртом «Раббота Хо» грав у концерті, присвяченому пам'яті Вадима Пруднікова в київському клубі «Барви». У вересні 1995 - виступи в національному телефестивалі «Нові зірки старого року» і в заключному концерті львівського фестивалю незалежної музики «Альтернатива». А найбільш престижним у цьому ряду був сольний концерт «Актуса» в рамках першої Міжнародної музичної ярмарки. До чотирьох аудіоальбомів додався ще один. На закінчення 1995 року команда записала аудіоальбом «Мені розкаже вранішня роса». У 1995 році експерти визнали «Актус» «найбільш екзотичною формацією в Україні, з нетрадиційним звучанням незалежного напрямку в поєднанні з яскравим динамічним шоу».

Через рік побачив світ збірний альбом гурту «Гітари, серця, гранати» (записи 1994-96 років), тиражований МО «Гарба». З 1996 року до них долучається акордеоніст з консерваторською освітою Іван Леньо і звучання гурту в черговий раз змінюється. В 1998-му «Актус» записав у Варшаві альбом «No One Comprehends» - касету випустив місцевий лейбл «КОКА». Навесні 2001-го музиканти змінили назву гурту з «Актус» на «Гайдамаки» і приступили до запису альбому з робочою назвою «Karpaten-Ska» (за назвою стилю в якому вони грали).

За роки існування гурту стиль та звучання багато разів трансформувався від ритм-н-блюзу, індепендент і пост-панку до реґі, фанку та ска. Внаслідок постійних пошуків сформувався новий оригінальний стиль — козак-рок, що являє собою гармонійне поєднання української автентики та різноманітних roots-впливів (від ямайського ска до циганської мелодики).

Трансформація

За роки мандрівок гастрольними трасами Європи (Польща, Німеччина, Словаччина, Чехія, Нідерланди, Франція, Італія та Росія), Гайдамаки своїми яскравими, експресивними виступами здобули популярність серед прогресивної молоді. Після одного з концертів гурт отримав вигідну пропозицію щодо співпраці від міжнародного музичного лейблу EMI. У вересні 2001 року між Гайдамаками та українським представництвом ЕМІ — COMP music було підписано довгостроковий контракт. Таким чином, Гайдамаки стали першим українським гуртом, з якими компанія ЕМІ уклала угоду. Дебютний альбом колективу на COMP/ЕМІ побачив світ у грудні 2001 року. Декілька європейських фонографічних лейблів отримали ліцензії на реліз цього альбому, зокрема, «Hemisphere» (Велика Британія), EMI Music Czech Rep. (Чехія), EMI Slovak Licensee, GALA Records/EMI (Росія).

Презентація дебютного диску відбулася 16 січня 2002 року в київському клубі «ОстаNNя барикада». У записі Гайдамаків брали участь цимбаліст Віталій Панцьо та кобзар Тарас Компаніченко, трубач Євген Гориславський та лірник Олексій Кабанов. У серпні 2002 року побачив світ перший відеокліп на трек «Полісся», знятий кліпмейкером Віктором Придуваловим.

«Богуслав» (2004)

В той же час ішла робота над другим альбомом. У записі пісні Легенда брав участь бандурист Роман Гриньків. Також у записі альбому узяв участь бандурист-гітарист Юрій Фединський та хор «Божичі» (бек-вокал). Богуслав вийшов у квітні 2004 року. За кілька місяців режисер Олесь Санін створив відео на пісню, що дала назву альбому.

2004 року відбувся тур Словаччиною (з гуртом Asian Dub Foundation), Чехією, Румунією та Естонією, участь у фестивалі Оrkiestra Swjatecznej Pomocy (2004, Стальова Воля, Варшава, Польща), у вітчизняних фестивалях Шешори, Мазепа-Фест, Рок-Екзистенція. Восени на зміну тромбоністу Руслану Трочинському і даб-майстру Владу Гримальському до гурту прийшли перкусійник Сергій Браварнюк і трубач Євген Дідик. Під час Помаранчевої революції «Гайдамаки» виступали на Майдані Незалежності.

2005 рік колектив розпочав насиченим туром Польщею, де музиканти зіграли понад 30 концертів, 12 із яких — у січні. «Гайдамаки» виступили на сцені Країни Мрій (2005, Київ, Україна) та інших українських фестивалів. Були хедлайнерами фолькової сцени фестивалю Przystanek Woodstock (2005, Костшин-над-Одрою, Польща). Гурт було номінувано на премію Woodstock у конкурсі Plebiscyt Zlotego Baczka.

«Перверзія» (2005)

Записана у розпал Помаранчевої революції пісня Листопад започаткувала третій альбом гурту — «Перверзія», що побачив світ рівно через рік. Альбом було названо за однойменним романом Юрія Андруховича й присвячено письменнику.

У записі альбому взяли участь скрипаль Василь Гекер, Юрій Барбенюк, цимбалісти Іван Кавацюк та Володимир Польовчик. Уже за місяць у січні 2006 «Гайдамаки» підписали контракт із німецьким рекордингом EastBlock Music і новий альбом було перевидано в Німеччині під назвою «Ukraine Calling».

Цей реліз став знаковим для гурту. Популярність «Гайдамаків» у Європі почала зростати. Завдяки співпраці з концертною агенцією Agents4music, а пізніше La Candella один за одним ішли перші тривалі тури, презентації та інтерв'ю на серйозних європейських телеканалах. За декілька тижнів після виходу альбому гурт опинився на сьомому місці європейського хіт-параду співів світу World Musics Chart Europe. Тим часом пісня З-за нашов стодолов потрапила до плей-лісту Charley Gillett — одного з ключових радіо-ведучих та ведучих BBC у царині world music. Його програма The Sound of the World транслюється в усьому світі. В жовтні 2006 року завдяки[Джерело?] «Ukraine Calling» німецький лейбл EastBlok Music увійшов у двадцятку найкращих лейблів світу Top Label Award winners for 2006 за версією найбільшої міжнародної музичної експозиції WOMEX. На церемонії нагородження у Севільї були присутні і самі творці високо оціненого продукту.

Протягом 2007 року крім сольних концертів в Україні та інших країнах Європи гурт виступив на фестивалях Amsterdam Roots Fest (Амстердам, Нідерланди), Mundial (Тілбург, Нідерланди), Musicas do Mundo (Сінеш, Португалія), на концертах великої культурної експедиції Linz Europe Tour (Ізмаїл-Вилково, Україна) засновника альпійського року Губерта фон Гойзерна у рамках проекту ЄС The European Capital of Culture. Того ж року гурт відзняв два відео до пісень Кохання та Божественна тромпіта з режисером Тарасом Химичем.

«Кобзар» (2008)

Наступний альбом «Кобзар» було записано в Карпатах за участі Цезарія Боровського (DR-Studio), Mario Aktivator та Jarek Smok (AS One). Випуск альбому відбувся навесні 2008; сам альбом поєднав у собі реп, рок, даб, реґі, ска та багате автентичне звучання бандури Івана Ткаленка, авторську лірику та козацькі пісні, спів донечки Івана Леньо в Маланці та соціально-політичний дух Message.

Саме на Message під час запису на DR-Studio з лідером поляків Pidżama Porno Кшиштофом Ґрабовським та альтернативним дуетом Reggaenerator і Pablopavo з гурту Vavamuffin було створено атмосферне відео за задумом Тараса Химича. Пізніше народилося ще три відеороботи: Чотири двори режисера Антона Комяхова, Роса та Ефір Віктора Придувалова. Анімаційний фільм на пісню Маланка виробництва керівника дитячої студії «Червоний собака» Сергія Мельниченка було визнаний найкращим у номінації Конкурс талантів Мініаніма українського кінофестивалю Відкрита ніч, Дубль 12 та власником нагороди глядацьких симпатій ІІІ Міжнародного фестивалю незалежного кіно КіноЛев 2008.

Тур на підтримку «Кобзаря» Західною Європою охопив 8 країн: Бельгію, Польшу, Австрію, Швейцарію, Нідерланди, сім концертів у Німеччині, перші концерти у Швеції та Данії. Після українського релізу альбом презентували у Берліні на лейблі EastBlock Music. Кобзар — це наші думи і наші оповідання, про наше життя. Воно таке саме подорожуюче і таке саме незахищене ніким крім власних ангелів, як і в пересічного українського кобзаря часів Гайдамаччини, — прокоментував альбом Олександр Ярмола. Завершив європейський тур сольний концерт «Гайдамаків» у Міжнародному Центрі Культури та Мистецтв (Київ, Україна) 7 березня 2008 року. Журналісти міжнародного музичного журналу B EAST Mag та франко-німецької телекомпанії ARTE, що транслює передачі про яскраві явища у сфері культури та мистецтва на території усієї Європи, спеціально приїхали в Україну, аби стати свідками цієї події.

Концерт став важливою культурною подією. Того вечора «Гайдамаки» створили прецедент — вперше український гурт з-за меж масової культури спричинив подібний ажіотаж. Про подію розповіли всі провідні вітчизняні мас-медіа. За словами українських музикантів, відбувся поштовх, що вивів музику такого ґатунку на новий рівень сприйняття як слухачами, так і самими музикантами.

«Lowland» та «Voo Voo» (2009)

Концертуючи Європою, «Гайдамаки» стали хедлайнером грандіозного музичного дійства Ander Art (2008, Мюнхен, Німеччина), хедлайнером дня на одному з масштабних клубних фестивалів Угорщини — Hangfoglalas Soundquest Festival (2008, Будапешт, Угорщина). Гурт виступив на Lowlands (2008, Біддінхайзен, Голландія) — одному з 10 найбільших фестивалів світу. Пізніше, у жовтні, «Гайдамаки» закривали кожен із 10 днів Українського Тижня (2008, Rust, Німеччина) — фестивалю української культури у найбільшому європейському парку розваг Europa Park.

19 липня на фестивалі Strefa Inne Brzmienia (2008, Люблін, Польща) «Гайдамаки» презентували спільний проект з легендарним польським гуртом Voo Voo. Це відбулося рівно через рік після знайомства на перетині польсько-українського кордону під час концерту Європейський Міст — Кордон 803 (2007, Угринів-Долгобичів, Україна-Польща). Реліз альбому «Voo Voo i Haydamaky» відбувся 4 червня 2009 року у Польщі; диск було видано найбільшим у Польщі медіа-концерном «Аgora» тиражем 10 тисяч, який було розпродано за два тижні. Окремок з цього альбому «Wyszła młoda» («Вийшла молода») було визнано найкращою піснею літа на Національному радіо Польщі. Гурти «Гайдамаки» та «Voo Voo» провели низку успішних спільних виступів у Польщі на підтримку альбому. В Україні диск «Voo Voo i Haydamaky» вийшов обмеженим тиражем та був представлений на фестивалі Джаз-Коктебель 2009 під час спільного виступу обох гуртів. За словами грандів польської інтелектуальної музики, що мають більше 30-ти альбомів, співпраця з «Гайдамаками» розбудила в них бажання краще пізнати свою власну культуру.

Сіґет та Джаз-Коктебель

З травня до вересня безперервно тривали концерти літнього сезону «Гайдамаків». «Козак-рок» почули фестивалі Stare Misto (2009, Львів, Україна) та влаштований італійським радіо Volxsfesta (2009, Больцано, Італія) у південних Альпах. «Гайдамаки» виступили в Австрії на фінальному концерті культурної експедиції Linz Europe Tour (2009, Лінц, Австрія) засновника альпійського року Губерта фон Гойзерна. Vj-майстри із Сербії Желько Сердаревич та Драган Мілеусніч створили для «Гайдамаків» креативний відеоряд, без якого не обійшовся жоден масштабний концерт. Дизайнер Олеся Теліженко завершила оригінальні костюми.

Проект з Voo Voo став хедлайнером фестивалю Inne Brzmienia (2009, Люблін, Польща), де його було презентовано рік тому, успішно пролунав на фестивалі Wegorzewo Eko Union Rock (2009, Венгожево, Польща) та у низці клубних концертів. Виступи з грандами польської музики презентували спільний альбом VooVoo & Haydamaky, виданий 4 червня найбільшим у Польщі медіа-концерном Agora. Альбом у вигляді книжки став першим із серії престижних платівок авторського проекту Inne Brzmienia відомого польського креатора мистецтва та менеджера Voo Voo Мірка Ольшувки. Платівка була презентована у Варшаві на урочистому святкуванні ювілею Agora. Її перший тираж розійшовся за два тижні. В кінці липня «Гайдамаки» зіграли на FelSziget Peninsula Festival (2009, Тиргу-Муреш, Румунія), а через пару тижнів — на Головній сцені найбільшого та найпопулярнішого у Центральній та Східній Європі фестивалю Сіґет (2009, Будапешт, Угорщина). Перший в історії виступ «Гайдамаків», гурту з України, на світовій сцені такого значення і масштабу став подією для українського шоу-бізнесу та ще більше сколихнув європейський. Після Угорщини «Гайдамаки» відіграли на одній з чотирьох сцен величезного фестивалю Huntenpop (2009, Варселдер, Голландія). У проекті з Voo Voo гурт став хедлайнером другого дня фестивалю Джаз Коктебель (2009, Коктебель, Крим, Україна) — це був яскравий, насичений тригодинний концерт, презентація спільного альбому в Україні. На барабанах «Гайдамаків» уперше грав Сергій Борисенко.

Канада і Balkanfest

Так само вперше за історію гурту «Гайдамаки» перетнули океан. Подорож у Канаду дуже вплинула на музикантів, вразила, шокувала, розширила світогляд. Успішно пройшли концерти у найбільших містах Північної Америки — Едмонтоні, Вінніпезі та Саскатоні. Там, на відстані 8 000 км від України, пісні «Гайдамаків» знали на пам'ять. Варто було взяти дві ноти, і зал шаленів, закінчити пісню — і підіймався шквал аплодисментів. Гурт став хедлайнером найбільшого українського фестивалю Північної Америки Toronto Ukrainian Festival (2009, Торонто, Канада), що, як і європейський Sziget з «Гайдамаками» на Main Stage, зібрав близько 400 000 людей. Це були останні концерти за участі барабанщика Руслана Овраса. Свіжа кров — Сергій Борисенко — остаточно увійшов до складу команди. По поверненню відбулися концерти у Польщі, Чехії, Німеччині, виступи українськими містами у програмі фестивалю Рок Січ (2009, Україна). 5 грудня на «Гайдамаків» чекав Палац спорту — найбільший концертний зал України, де відбувався фестиваль балканської музики Balkanfest (2009, Київ, Україна). Великий зал та по-європейськи масштабна подія допомогли гурту продемонструвати свій рівень та потенціал саме в Україні — шоу, яке влаштували «Гайдамаки», побачило кілька тисяч українців. Фестиваль завершила пісня Bubamara Еміра Кустуріци та The No Smoking Orchestra, виконана разом з «Гайдамаками» і лідером Гоголь Борделло. Виконавці влаштували на сцені Палацу масове феєричне танцювальне дійство із глядачами та музикантами.

Сотворение Мира та інші концерти 2011 року

У квітні «Гайдамаки» провели концерт у пам'ять про Чорнобильську катастрофу, в рамках благодійного культурного марафону «Пам'ятай», метою якого було пригадати трагічні події на ЧАЕС, вказати на їх наслідки та зібрати кошти на закупівлю обладнання для Центру онкогематології і трансплантації кісткового мозку лікарні «Охмадит», де перебувають на лікуванні діти, що страждають злоякісними захворюваннями крові з усіх регіонів України.

В червні 2011 року «Гайдамаки» взяли участь у концерті пам'яті Сергія Кузьминського («Брати Гадюкіни»), заспівавши пісню Гей, Іване.

В липні того ж року «Гайдамаки» відіграли на фестивалі Андрєя Макаревича «Сотворение мира», де разом із 200 музикантами 12 країн, серед яких були фронтмен скандальних панків «Sex Pistols» Джон Лідон із проектом «Public Image Ltd», лідер світової рок-легенди «Creedence Clearwater Revival» Джон Фоґерті, президент фестивалю Андрєй Макаревич з «Оркестром креольського танго», «Би-2», Гарік Сукачов і «Неприкасаемые». Після виступу «Гайдамаків», генеральний продюсер «Сотворения мира» Сергій Міров сказав: «Хочу відзначити приголомшливу українську команду „Гайдамаки“. Це найкрутіші на сьогоднішній день представники українського року. Зараз в Україні взагалі дуже сильно розвинена сучасна музика і, як це не дивно і не прикро, набагато краще, ніж у нас».

В листопаді, в рамках проекту «Альтернативні уроки історії», Фагот (ТНМК) і Олександр Ярмола, презентували мультимедійний урок «Карпатська Україна». Ініціатор його створення — громадська організація «Не будь байдужим!». Проект є відповіддю на безпідставне перекручування або скорочення сторінок історії України в нових підручниках.

Новий склад і Годі спати! (2013)

Початок 2012 року виявився для «Гайдамаків» насиченим на знакові події. 29 січня разом із польським гуртом «Voo Voo» було відіграно спільну «золоту» музичну програму під час церемонії відкриття головної арени Польщі до Євро-2012 — Національного стадіону Варшави. «Гайдамаки» були єдиним зарубіжним колективом, запрошеним на свято відкриття.

14 лютого 2012 року Олександр Ярмола оголосив про зміни у складі гурту Колишні музиканти гурту висловилися проти того, аби Олександра Ярмоли залишив назву «Гайдамаки». Натомість Олександр Ярмола заявив, що колишні музиканти гурту не мають ніяких юридичних підстав для свого протесту.

Невдовзі «Гайдамаки» презентували перший синґл, «Дівчина з Дніпра», з майбутнього нового альбому, та оновлений склад колективу. До незмінного лідера гурту Олександра Ярмоли приєдналися відомий гітарист та саунд-продюсер Піотр «Дзікі» Ханцевіч, гітарист Андрій Слепцов, басист Дмитро Кірічок, барабанщик Дмитро Кушнір, трубач Роман Дубонос, тромбоніст Максим Бойко та акордеоніст Дмитро Мотузок.

На початку весни «Гайдамаки» презентували шанувальникам свою нову відеороботу на перший синґл майбутнього альбому — «Дівчина з Дніпра». Зйомки відео відбувалися в Харкові, а режисером кліпу виступив музикант харківської гурту «Pur:Pur», за сумісництвом талановитий кліпмейкер, Євген Жебко.

10 березня польські «Pudelsi» та українські «Гайдамаки» закінчили у Кракові запис спільної пісні до Євро-2012. Пісня під назвою «Hello Euro» посіла четверту сходинку у фіналі національного пісенного конкурсу Польщі «Моя пісня для Євро».

За кілька тижнів до календарного літа, «Гайдамаки» випустили в світ другий за рахунком синґл із майбутнього альбому під назвою «Літо». У записі пісні взяла участь Саша Кольцова («Крихітка»), виконавши жіночу вокальну частину.

Протягом літа Гайдамаки інтенсивно концертують та записують альбом. Гурт вкотре підтверджує свій статус міжнародного. До праці над музичним матеріалом запрошуються іспанський гурт «Че Судака»; майстер горлового співу з Сибіру, зірка світової етно-сцени Альберт Кувезін; канадський українець Василь Попадюк; харизматичний співак Др. Нелле Карайліч (Сербія)… Восени гурт презентував наступну пісню з альбому — «Передзвони мені пізніше», та відеокліп на неї.

У середині січня 2013 року Гайдамаки знову відправилися до Польщі, цього разу на зйомки кліпу на пісню «Передзвони мені пізніше», а саме на версію, записану у співпраці з молодою зіркою польської реггей-сцени Камілем Беднарком. Пісня для зйомок кліпу була вибрана польським представництвом компанії ORANGE у рамках її проекту підтримки якісної музики «Telewizja Tu i Tam», а сам процес зйомок було організовано творчою командою Mania Studio з міста Колюшки, що неподалік Лодзі.

13 квітня 2013 року у концертному залі Crystal Hall у Києві відбулася Українська презентація нового альбому Годі спати!

Запис альбому зроблено у Варшаві на Медіа Студіо у відомого польського продюсера Пьотра «Дзікі» Ханцевича, з яким Гайдамаки вже співпрацювали у 2009 році.

Євромайдан (2013)

Зпочатком революційних виступів на Майдані в листопаді 2013 року гурт опинився в самому вирі подій. Перший виступ гурту на Майдані відбувся в день першого великого зібрання на Європейській площі, згодом хлопці грали в ніч 30 листопада, за кілька годин до сумнозвісного побиття студентів, яке згодом сколихнуло всю Україну. Потім музиканти регулярно зʼявлялися на головній сцені Майдану. Вони згадуватимуть, що Майдан став для них, крім всього іншого, найбільшою аудиторією, перед якою доводилося грати – 8 грудня на Марші Мільйонів на центральній площі країни зібралося більше мільйона осіб.

Крім Києва, були також концерти на майданах в Харкові та Донецьку, під дощем, з ризиком нападу тітушок, але з тією неповторною енергетикою, якої немає на звичайних концертах.

Загалом Революція Гідності стала величезним поштовхом до творчості для Гайдамаків. Безпосередні учасники подій, не тільки як музиканти, але і як звичайні активісти, Гайдамаки прожили цю революцію до глибини душі. Мегапопулярний твір «Деревʼяні Щити», оригінальна суміш рут-реггі та хард-кору, був написаний під впливом розстрілу Небесної Сотні, аранжований за 2 години на репетиції і в той самий день зіграний на Майдані. Кліп на цю пісню швидко набирає величезну кількість переглядів в Youtube і стає однією з візитних карток гурту в революційний час.

За ініціативи лідера гурту Сашка Ярмоли найвизначніші польські артисти записали відео підтримки українській революції, яке було широко розтиражоване польськими та вітчизняними ЗМІ.

2014-2015 – волонтерська діяльність та альбом «УкрОп»

З поступовим закінченням революції на Майдані та початком війни з Росією на сході країни, починається нова хвиля творчості та суспільної діяльності Гайдамаків. Спільно з польським DJ Cai Caslavinieri створюється твір «Аркана!», своєрідне звернення до сепаратистів, записане на основі мелодії традиційного українського танцю Аркан.

Навесні 2014 р. гурт вирушив у європейський Freedom-tour містами Австрії на Німеччини, з розповідями про Майдан, боротьбу українців та збором допомоги бійцям на фронті. Концерт у Відні публіка розпочала першою, самостійно виконавши відому вже на той час пісню «Ла-ла-ла-ла…».

У липні 2014 учасники гурту узяли участь в конференції Pop-Mind в містечку Кастр поблизу Тулузи (Франція). Гурт запросили для доповіді про роль мистецтва в політиці та революціях, як безпосередніх учасників подій на Майдані.

Влітку 2014 р. Гайдамаки, разом з іншими артистами, а саме гуртом Друга Рука, Тарута, та співачкою Ейрою, вперше вирушили в зону АТО з серією концертів для підтримки українських бійців не передовій. В той самий час записується пісня «Нашим пацанам», трохи стилістично нехарактерна для творчості «Гайдамаків». Пісня швидко стала популярною серед бійців та загалом в патріотичних колах.

Враження від першої поїздки на фронт були надзвичайними, і після того гурт ще неодноразово з’являвся в зоні АТО, і навіть на самій передовій.

Крім виступів на фронті протягом 2014-2015 років, гурт виступав також у військових шпиталях Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Києва. Ці концерти були для музикантів надзвичайно складними морально, але справді дуже необхідними пораненим бійцям.

В жовтні 2014 року «Гайдамаки» виступили у супроводі симфонічного оркестру в центральному мюзик-холі м. Таллінна (Естонія), на благодійному концерті зі збору коштів пораненим бійцям. За один день акції було зібрано рекордну суму 182 000 євро.

Незабаром після цього до гурту звернувся військовослужбовець, прикордонник Олександр Ткачук, з пропозицією зробити музику на слова, які він написав в окопах на сході України. Так народилася пісня «УкрОп» (Український Опір). На відміну від решти сучасних та історичних патріотичних пісень, тут немає жодної ноти печалі чи оплакування багатостраждальності українців. Натомість – це згусток позитиву, маніфест готовності нації до боротьби.

Крім слів пісні, Олександр Ткачук також є автором ідеї кліпу на та його режисером. Кліп було презентовано в кінці грудня 2014 року в Києві, і на разі він є одним з найбільш популярних кліпів гурту «Гайдамаки» за кількістю переглядів.

На початку 2015 року у гурту накопичилося достатньо матеріалу для створення нового альбому. Він отримав назву «УкрОп», як і титульна пісня, і став 7 на рахунку гурту. До платівки увійшло 12 пісень.

Перша частина УкрОп-Туру відбулася навесні того ж року в Австрії та Німеччині. Зокрема, гурт виступив у м. Лінц (Австрія) на масштабному фестивалі DIE DONAU LEBT, особливістю якого було те, що всі гурти виступали кожен на своєму кораблі, який плавав по Дунаю, в той час, як публіка стояла на березі. Крім концертної програми, кожне шоу гурту завжди закінчувалося спілкуванням з публікою, як інструментом антипропаганди російського впливу, тому що, на жаль, досі багато німців та австрійців вважають, що в Україні воюють американські солдати!

Вже 16 квітня 2015 року відбулася гучна презентація альбому в Києві, в клубі Сентрум. Публіка дуже схвально сприйняла новий реліз від Гайдамаків. Альбом вийшов по-справжньому бойовим, потужним, дуже роковим, з нехарактерними для попередньої творчості гурту музичними рішеннями. Як сказав лідер гурту Сашко Ярмола: «Укроп – це маленька дитина, яка народилася з попелу Майдану. І ця дитина росте повільно, але нам треба мати терпіння, адже швидко ростуть тільки чужі діти».

Після київської презентації гурт вирушив у тур містами України, і найяскравішим став благодійний концерт в Маріуполі, де місцевий будинок культури зібрав просто неймовірну кількість українських патріотів.

«Тільки любов залишить тебе живим» та «Легенда про княгиню Ольгу»

Влітку 2015 року, під час творчої сесії на студії відомого польського рок-музиканта Мацея Маленчука, виникла ідея записати спільний твір, і запросити до участі в ньому Андрія Макаревича, з яким у Сашка Ярмоли давно склалися дружні відносини. Так з’явилася пісня «Тільки любов залишить тебе живим», в якому Гайдамаки заграли і заспівали, а Маленчук та Макаревич записали по одному куплету. Пісня про мир, записана представниками Польщі, України та Росії, викликала величезний резонанс в усіх цих країнах.

2015 рік ознаменувався також участю гурту у всесвітньо відомому фестивалі Sziget в столиці Угорщини Будапешті. Гайдамаки були одним із всього трьох українських гуртів, запрошених на цей фестиваль. Крім того, був також ЗахідФест, фестиваль в Румунії, численні виступи в Польщі та Україні, багато концертів на фронті та в шпиталях.

«Гайдамаки» узяли участь у проекті озвучення українською мовою фільму «Легенда про княгиню Ольгу» легендарного українського режисера Юрія Іллєнка. Лідер гурту Сашко Ярмола озвучив в новій версії князя Святослава, а гурт зробив свою версію пісні до фільму «Осінь літу наснилась» і на День незалежності презентував її разом з новою версією фільму в столичному кінотеатрі Київська Русь.

Склад

Олександр Ярмола — спів, сопілка, коса, вірші, музика (з 1993)
Дмитро Кірічок — бас (з 2012)
Дмитро Кушнір — ударні (з 2012)
Андрій Слєпцов — гітара (з 2012)
Роман Дубонос — труба (з 2012)
Максим Бойко — тромбон (з 2012)

Гурт неодноразово переживав трансформацію та колишні музиканти гурту продовжують справу у інших проектах, таких як: «Свята Ватра», «Свобода», «Козак Систем» та «Арт Молдова».


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

«Плач Єремії» — український концептуальний рок-гурт. Є одним з найвизначніших українських рок-гуртів, вважається в Україні культовим. Гурт здобув чимало вітчизняних нагород у номінації рок-музики.

Історія гурту

«Плач Єремії» на початку 1990 року заснував Тарас Чубай (в цей період Тарас виступав у складі музичного театру «Не журись»). Проте Чубай (гітара, вокал, музика) та Всеволод Дячишин (бас) грали разом ще з 1985 року (гурт «Циклон»). У первинний склад гурту «Плач Єремії» увійшли гітарист Олег «Білий» Шевченко, барабанщик Мирон Калитовський, арфістка Аліна Лазоркіна та віолончеліст Олекса Пахолків. Свій перший виступ гурт провів на сцені того ж самого «Не журись». Це був акустичний, «камерний» виступ у неповному складі. Перший же серйозний «електричний» концерт, відбувся на альтернативному фестивалі «Вивих» у 1990-му році. Чубай так згадує перші концерти:"…перший виступ «Плачів» був ще в межах концертів театру-студії «Не журись» у лютому-березні 1990 року. Це була передвиборча програма, коли ще Чорновола підтримували. Перші концерти були в РОКСі, потім — у Львівській філармонії. Це був наш такий дебют. Ми тоді ще грали без барабанів, у такій камерно-акустичній версії, з віолончеллю. А перший виступ з барабанами відбувся на вечорі поезії Віктора Неборака, а в нього уродини 9 травня. І в кінці травня цього ж року ми виступили на «Вивиху». Тоді були виступи на стадіоні. Ми витягнули на сцену арфу. Вона там ледве не згоріла, коли була якась пожежа. Словом, було весело."
У 1991 році на фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі «Плач Єремії» отримав друге місце в жанрі рок-музики (перше місце журі не присудило нікому). У 1993 році на міжнародному фестивалі «Марія» (Трускавець) гурт зібрав всі можливі нагороди — спеціальний приз журі, приз за найкращу пісню («О хто ти, о хто…»), приз глядацьких симпатій.
Перший офіційний альбом гурту — «Двері, котрі насправді є» — був записаний у 1993 році. За підсумками року «Плач Єремії» визнано найкращим концептуальним рок-гуртом в країні, а на Західній Україні команда взагалі вважається культовою. Того ж 1993 року вчергове помінявся гітарист — Віктора Майського замінив Олександр Морокко. Врешті на соло-гітарі довелося грати самому Тарасові, а восени 1994 року у складі з'явилися новий барабанщик Олександр Каменецький та трубач Юрко Дуда. На початку 1995 року побачив світ другий альбом «Най буде все як є…». Завдяки цій роботі літом 1996 року «Плач Єремії» отримав «Золоту Жар-птицю» Таврійських Ігор в номінації «Найкращий рок-гурт України». У 1997 році музиканти почали роботу над записом «Хата моя».
Через рік лейбл «Caravan CD» випустив на CD збірник найкращих пісень гурту — «Добре», а восени 1999 року вийшли максі-сингли «Я піду в далекі гори» та «Як я спала на сені». В 1999–2000 роках Чубай, який щойно перебрався до Києва, записав альбом колядок «Наше Різдво» та альбом пісень вояків ОУН-УПА «Наші партизани». У грудні 2002 року лейбл «Атлантік» випустив CD-збірник найкращих записів гурту «Рок легенди України — Плач Єремії» у серії «Українська колекція». Також в лютому 2002-го Тарас розпочав запис альбому пісень Володимира Івасюка у Львові на студії Олега «Джона» Сука, але незадоволений результатом засновує власну студію, де і закінчує роботу над проектом «Наш Івасюк». У листопаді 2003 Тарас Чубай видав платівку «Світло і Сповідь», в записі якої взяли участь крім «Плачу Єремії» також камерний оркестр «Віртуози Львова». Майже водночас лейбл «Атлантік» випустив сольну платівку Всеволода Дячишина «Подорож в країну Бас».
Після перевидання альбому «Світло і Сповідь» в 2005 році Тарас Чубай і «Плач Єремії» записують живі виступи з оркестром та вокальною формацією «Пікардійська Терція», але альбоми не виходять через неможливість знайти видавця, який хотів би мати справу з подібним «неформатом».
На даному етапі йде робота в студії над новим альбомом, в який увійдуть композиції на вірші Костя Москальця (автор пісні Вона), такі як «Золота Трава», «Матриця», «Вифлеєм» та ін., а також на вірші Б.-І.Антонича «Мова Гайова» і звичайно ж на поезію Григорія Чубая, батька Тараса.

Склад

Тарас Чубай — гітара, вокал
Всеволод Дячишин — бас-гітара
Юрко Дуда — клавішні, труба
Андрій Надольський — ударні

Колишні учасники

Олександр Каменецький — ударні
Олег «Білий» Шевченко — гітара
Мирослав Калитовський — ударні
Віктор Майський — гітара
Олександр Мороко — гітара
Андрій Партика — гітара
Олекса Пахолків — віолончель
Аліна Лазоркіна — арфа
Тетяна Лупій — перкусія

Факти

За результатами опитування @music пісня гурту «Плач Єремії» «Вона» визнана українським хітом, що найбільше запам'ятався за останню чверть століття.


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Брати Гадюкіни — культовий український рок-гурт, створений 1988 року у Львові; першими з українських рок-команд здобули популярність на теренах колишнього СРСР і пострадянському просторі. «Гади» випустили 4 студійні альбоми, 4 концертні альбоми та 2 збірки хітів. Крім цього, була величезна кількість концертів та участь у фестивалях по всьому світу. Гурт припинив концертну діяльність в 1995 році і возз'єднався в 2006 році для концерту в київському «Палаці спорту», який зібрав 15 000 глядачів — абсолютний рекорд для українських музикантів.

Перший склад
Група виникла в січні 1988 року в надрах Львівського рок-клубу. Тоді музиканти виконували припанковані російськомовні рок-н-ролли з іронічним підтекстом. Першим лідером був Олександр «Шуля» Ємець — саксофоніст, автор музики і текстів. Йому належала й ідея назви, від імені одного з персонажів оповідання російського дитячого письменника Віктора Драгунського) «Смерть шпигуна Гадюкіна», популярного у 1960-их роках.

До першого складу групи, крім Шулі, входили Сергій «Кузя» Кузьмінський (клавішні), Михайло «Лузя» Лундін (барабани), Олександр Гамбург (бас-гітара) і Андрій Партика (гітара). Скоро після перших репетицій розпався Львівський рок-клуб (у січні 1988-го), базою якого був Будинок культури «Енерго» на Новому Львові. На уламках рок-клубу виникла Асоціація рок-музикантів, під егідою якої в «Енерго» було проведено кілька концертів. На одному з них восени 1988 року відбувся дебют «Гадів» — як згадує президент Львівського рок-клубу Юрій Перетятко, не без скандалу.

За часів лідерства Шулі в репертуарі групи з'явилися кілька речей галицьким суржиком авторства Кузі («Чуваки, всьо чотко» і «Мертвий півень») і саме вони викликали фурор на московському фестивалі «СыРок-88». На творчості Кузьмінського відбилися його участь у середовищі львівських хіппі і зборищах у кав'ярні Вірменка, а також у музичних самодіяльних колективах (лабухи). Після повернення з Москви Шуля на певний час втратив виконавську форму, а влітку 1989 року взагалі пішов з групи відроджувати свій Оркестр деда Мазая. Кузя перебрав штурвал до своїх рук. За два тижні він написав з десяток україномовних текстів, які увійшли до програми «Наша відповідь Кобзону» і стали основою їхнього дебютного альбому «Всьо чотко!» (12 пісень). Його записали за фінансової підтримки майбутнього менеджера групи Олени Мархасьової у травні 1989 року під керівництвом Володимира Бебешка в студії, облаштованій у БК Залізничників («Рокс»). Щоправда, грошей, аби повністю розрахуватися за запис не вистачило, і Кузя «подарував» кілька пісень дружині звукорежисера Віці Врадій, з якими вона згодом перемогла в рок-номінації на першому фестивалі «Червона рута» під творчим псевдо Сестричка Віка у вересні 1989 року у Чернівцях. На фестивалі «СыРок-89» «Гадюкіни» виступили з повністю україномовною програмою. Влітку того ж 1989 року їхня продукція (касета з магнітоальбомом «Всьо чотко!») потрапила до Алли Пугачової, яка гастролювала тоді у Львові, і в грудні 1989 року «Гади» поїхали до Москви. Замість Шулі до групи прийшов клавішник Ігор «Ковбаса» Мельничук, який до того грав у командах КооП і Діти тяжкого року.

Успіх базувався на поєднанні музичних напрямків — рок-н-роллу, блюзу, панку, реґґі, фанку, фольку і специфічних «гадюкінських» текстів з гострою іронією, тотальним стьобом і використанням галицьких діалектизмів і наркоманського сленґу. Згодом «Гадів» назвуть «українськими Rolling Stones».

На першій Червоній руті у вересні 1989 «Гадюкіни» завоювали друге місце (після Сестрички Віки) в номінації «Рок». Виступивши у самісінький прайм-тайм — на заході сонця перед повним стадіоном, «Гади» буквально в один момент стали знаменитими. Проте попри успіх і увагу преси лунали і звинувачення, що Гадюкіни начебто паплюжать українську мову.

У грудні 1989 року Гади вирушили до Москви на «Рождественские встречи с Аллой Пугачевой». Хоча з телеверсії концерту їхній виступ теж вирізали, але цей епізод став трампліном для концертової діяльності по Україні та всьому СРСР. Тоді ж почалися перші «відрядження за кордон»: по лінії фестивалю Червона Рута, який повіз своїх лауреатів до Канади; там «Гадюкіни» дали чотири концерти в Торонто.

Другий склад

У 1991 р. з гурту пішов Олександр Гамбург. Бас-гітаристом став Мельничук Ігор, який привів до групи клавішника випускника консерваторії Павла Крахмальова. (Павло Крахмальов: «Першу касету БГ я купив за 25 рублів!»). Тоді ж до складу групи ввели гітариста Еріка «Кабана» Хрептика (1965–1996), недавнього студента Львівського медичного інституту і ветерана КооП і ДТР, та духову секцію — Степан Коваль, Богдан Ватащук та Олег Качечка. На студії «Аудіо-Україна» «Гади» записали другий альбом "Ми — «Хлопці з Бандерштадту», презентація якого відбудася в грудні 1991 року, і який виходить вже на вінілі.

Бренд «Брати Гадюкіни» розширюється до творчого об'єднання, яке займається підтримкою молодих талановитих земляків — «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Клуб шанувальників чаю», та проведенням різних рок-акцій. У 1992 році разом з іншими переможцями фестивалю «Червона Рута» (вдруге фестиваль відбувся у серпні 1991 року) «Гади» вирушають в тур по Польщі, Німеччині, Бельгії та Франції, фігуруючи на афішах як Mainstream Snake Brothers (Павло Крахмальов: «Ми назвали його „Голой жопой по Европе“, нам затримували гонорари й добові — боялися, що втечемо і залишимося»). Один з концертів, у престижному брюссельському залі Le Botanique, з подачі радника міністра міжнародних зв'язків Франкомовного Товариства Бельгії Зенона Коваля, записується з пульта, щоб майже 15 років по тому бути оприлюдненим у вигляді платівки Live a Bruxelles. У вересні 1992 року гурт провів акцію «Не проп'єм Україну» після чого на півтора роки припиняє будь-яку діяльність.

Третій склад, переїзд до Києва, розпад

Причиною була втрата лідером групи виконавської форми — простіше кажучи, Кузя знову «підсів» на «мак». За допомогою представників української діаспори з Бельгії йому влаштували в Брюсселі курс лікування від наркотичної задежності. За час його відсутності на початку 1994 року група зібралася без лідера і записала кілька пісень. Влітку 1994 року Кузьмінський приєднався до одногрупників. За участю бек-вокалісток Юлії Донченко та Лілії Павлик у студії Романа Люзана «Галмлин» команда записала третій альбом «Було не любити», який за шість місяців випустила на компакт-диску компанія «Caravan CD». Оформлення здійснив львівський художник Орест Макота. (Ігор «Ковбаса» Мельничук: «Цікава історія з обкладинкою. Дівчина, яка на ній зображена, приїхала до Львова, щоб стати моделлю. Наші знайомі художники її три дні поїли, щоб вона погодилася позувати топлес. Коли принесли слайди, ми всі були приголомшені, тому що без будь-якого фотошопу вийшов такий колорит — їй лише стрічки домалювали. Потім її батьки подали на нас до суду». Про цей факт згадує і Орест Макота на сторінках альманаху Хіппі у Львові.

У той час загострилася внутрішня криза, пов'язана з творчою конкуренцією Кузі і Андрія Партики. Наприкінці 1994 року Партика з Юлією Донченко залишають гурт і створюють дует Гавайські гітари. На місце Партики на початку 1995 року взяли Геннадія «Гешу» Верб'яного, гітариста львівської групи Рудольф Дизель. Після того, як до армії забрали саксофоніста Богдана Юра, «Брати Гадюкіни» в 1995 році переїжджають до Києва. Десь тоді розпрощалися і з продюсером Оленою Мархасьовою.

У Києві на студії «Комора», починаючи з грудня 1995 року, записують четвертий альбом «Бай, бай, мила», а заодно переписують на CD альбом «Всьо чотко!». На жаль, обох релізів довелося чекати довго: «Бай, бай…» під назвою «Щасливої дороги» побачив світ лише у 1999-му, а блискучий кругляш «Всьо чотко!» — у 2004 році.

У той же період у «Гадюкіних» починаються проблеми з організацією концертів. Відчуваються складнощі з технічним забезпеченням групи з 9 осіб, які принципово не грають під фонограму. Після шоу у тернопільському Палаці Культури «Березіль» Гади, за спільною згодою, припиняють концертувати, а на початку 1996 р. припиняють спільну діяльність.

Надалі Сергій Кузьмінський переїхав до Москви та продовжував кар'єру як псай-грансовий діджей Pubert'а, а потім — мережевий електронний музиканта Qzzaargh. Мельничук Ігор і Павло Крахмальов у 1997 році засновують у Києві студію «Гадюкіни Records», де записують музику для кіно і телебачення. Михайло Лундін і Геннадій Верб'яний повернулися до Львова.

У 2000 році на «Росток Records» було перевидано live-платівку «На! Живо», зліплену з фрагментів трьох різних концертів «Гадів» 1994-95 років у Львові, Москві та Севастополі.

Відновлення

Все змінилося на початку 2006-го, коли з подачі давнього приятеля Гадюкіних Овдія Пиналова, легенди все ж зважилися на реюніон. (Павло Крахмальов: «Я відчував, що це треба зробити. Не задля фінансової вигоди, а просто так. Треба і все! Перемови йшли довго і важко, але врешті-решт ми згадали наші пацанячі стосунки, завдяки яким ми стільки років були разом, і вдарили по руках. Без будь-яких контрактів, на взаємній довірі. Так механізм той і запустився»). За рахунок залучення духової секції та гітариста відомого київського блюз-рок-колектива «Джанкой Бразерз» та запрошення на підспів Олени Романовської й перевіреної бойової подруги Лілії Павлик був відтворений максимально повний Гадюкінський склад, і провівши близько двадцяти репетицій, 20 січня Брати дали фантастичне за енергетикою й позитивом шоу, яке без перебільшення назвали «Концертом року» і «Камбеком століття». А дванадцять тисяч глядачів, які, не зважаючи на 28-градусний мороз, забили вщерть київський Палац спорту, — красномовний показник того, як на це повернення чекали. Описувати те, що відбувалося в залі того вечора, — справа пуста. Словами все одно ту атмосферу і стан душі не передати, а згадати їх (тим, хто був) чи спробувати уявити (тим, кому не пощастило) можна подивившись DVD «Вродило».

Уже в цей час кидалися в очі проблеми Кузі з горлом (проте він старався цього не афішувати), але він чесно відспівав півтори години. В фіналі історичного концерту вражений прийомом Кузя щиро подякував екстазованій публіці і з властивим гумором попрощався від імені Братів Гадюкіних ще на десять років:

Раді були вас всіх бачити тут. «Брати Гадюкіни» прощаються з вами ще на десять років.
Було ще кілька концертів. У блозі Кузі йдеться про концерт 6 червня 2009 (за пару місяців до його смерті).

3 серпня 2009 року у зв'язку із важкою хворобою пішов із життя Сергій Кузьмінський.

Пам'ять

3 червня 2011 року у Київському палаці спорту легендарні «Брати Гадюкіни» разом з найвідомішими українськими рок-музикантами зіграли концерт пам'яті Сергія Кузьмінського «Я вернувся домів». Окрім «Гадюкиних» у концерті взяли участь «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Ляпіс Трубєцкой», «ТНМК», «Бумбокс», «Мандри», «ТіК», «ДахаБраха», «Гайдамаки», Тарас Чубай, «Димна Суміш» та інші відомі українські виконавці. Компанія «3DTOUR» зробила віртуальний тур залою концерту.

«Брати Гадюкіни». Продовження історії

Вони повернулися. Це непросте рішення хлопці ухвалили спільно, у 2013 році. Розмови почалися після концерту пам'яті Сергія Кузьмінського «Він вернувся домів». Тоді багато друзів та шанувальників команди запропонували відродити справу «Гадів». Як результат повстав новий альбом під назвою «Made in Ukraine». У альбомі знайшли відбиток події в Україні, зокрема Євромайдан і бойові дії на Сході України. Станом на жовтень 2014 р. альбом розміщено до вільного звантаження на офіційному сайті гурту під гаслом:

« Ви можете завантажити окремий трек або цілий альбом безкоштовно, або завантажити та перевести кошти на допомогу постраждалим в зоні АТО, переселенцям та пораненим:(виділення з джерела) »
У новому альбомі 16 композицій. Вокальні партії, разом з інструментальними, виконують різні учасники гурту: Павло Крахмальов, Геннадій Вербяний, Михайло Лундін, Ігор Мельничук, Олена Романовська, Лілія Кувалдіна, Неля Цапенко.


Джеро:https://uk.wikipedia.org/

Ірина Федишин (1 лютого 1987 року, Львів) — українська співачка, працює у жанрі поп-музика. Випустила чотири альбоми: «Твій Ангел» (2007), «Україна колядує» (2007), «Пароль» (2012), «Україна колядує» (2013).

Життєпис

В офіційній біографії співачки та на сторінках соціальних мереж не вказані імена батьків, згадується лише, що тато пані Ірини є музикантом. З раннього віку виявляла музичні, вокальні й сценічні здібності.

У віці шести років майбутня співачка спробувала себе у ролі ведучої. Батько, хоч був музикантом, ніколи не вважав музику серйозною професією і мріяв, щоб дитина займалася шахами. Першим музичним інструментом у майбутньої співачки був синтезатор, на якому, швидко навчившись імпровізувати, Іринка почала писати перші свої пісні. Дід співачки — професор Федишин Ярослав Іванович, завідувач кафедри фізики та математики Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького.

У тринадцятирічному віці дівчинка вирішила здобути музичну освіту і пішла навчатися у музичну школу. Завдяки домашній освіті, її прийняли відразу до четвертого класу музичної школи, яку закінчила на відмінно. Там вона вела концертні програми. Здобуваючи економічну освіту в Львівському національному університеті імені Івана Франка, приватно навчалася музики й вокалу.

Брала участь в юнацьких конкурсах і фестивалях, де вигравала призи. Деякі пісні потрапляли до ротацій на українських радіостанціях. У 2005-му році співачка виступала в півфіналі національного конкурсу Євробачення, а в 2006-му та у 2009-му виступила в концертній програмі «Шлягер року».

Живе у Львові, одружена, виховує двох синів.

Творчість

Перша пісня «Перед образом Христа» була написана під час навчання в музичній школі. Крім власного репертуару (і тексти, й музику пише сама), Ірина Федишин приваблює публіку яскравою сценографією, видовищними постановками.

Згідно з інформацією, поданою на сайті співачки, творчість Ірини Федишин розвивається в двох напрямках. Перший з них — це український народний стиль, який частково перегукується з українським мелосом, його добре і весело сприймають на різноманітних вечірках і забавах. А другий — популярна музика. Ірини Федишин була учасницею творчого об'єднання «Ліра».

У 2006 році дві пісні співачки було визнано шлягерами року. Ірина Федишин завжди працює зі своїм шоу балетом.

Дискографія

У 2007 році Ірина Федишин випустила альбом «Твій ангел», який розійшовся великим тиражем у Західній Україні. Наприкінці 2007 року співачка випустила альбом «Україна колядує», вже традиційно, частину пісень для свого альбому Ірина Федишин написала сама. За півтора місяця було продано більше десяти тисяч копій альбому «Україна колядує».


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Гурт Monochromea утворився в листопаді 2015 року після зустрічі засновників проекту Т.О.М. Максима Даценка та Олега Аджікаєва і молодої талановитої музикині Христини Хром'як, яка наразі є серцем, основним автором та вокалісткою гурту. Згодом до гурту приєднався джазовий басист Ігор Закус, гітарист Андрій Вдовіченко, барабанник Макс Кондратенко та клавішник Олег Пашковський. За півроку було написано близько 50 пісень і наразі група працює паралельно над лайв-програмою та двома альбомами - українською та англійською мовами.

Святослав LOOKINICH (Святослав Евгенович Лукинич) - український співак, автор пісень та композитор. Народився 1 вересня 1991 року в місті Коломия Івано-Франківської області. Свій творчий шлях розпочав ще у шкільному хорі. Паралельно навчався у художній школі, яку закінчив з відзнакою. Пізніше вступив у педагогічний коледж на факультет образотворчого мистецтва, спеціальність «Викладач малювання». Провчившись 3 роки, переїхав до Києва та поступив у Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука на факультет Декоративно-прикладного мистецтва, спеціальність «Художня кераміка».

Що стосується музичної кар’єри:

2007-2008 – соліст рок-гурту Аделаїда
2009 – учасник музичного марафону DJUICE MUSIC DRIVE
2010 – зайняв 2-ге місце у фіналі всеукраїнського вокального конкурсу «Живий Звук». У фіналі конкурсу виступав дуетом з Діаною Мірзоєвою в результаті чого і з'явився творчий тандем під назвою «Tiramisu» .
2010-2014 – соліст гурту «Tiramisu»
2011 – учасник відбіркового туру міжнародного конкурсу молодих виконавців популярної музики «Нова Хвиля» у складі дуету «Tiramisu»
2014 – учасник міжнародного серіаліті «Хочу до Меладзе»
2015 – фіналіст вокального шоу «Голос країни 5» в команді Тіни Кароль.
2015 – фіналіст всеукраїнського конкурсу «Український формат».
2016 - півфіналіст відбору «Нова Хвиля 2017».

Дебютний трек «Адреналин» Святослав LOOKINICH презентував 11-го червня 2015 року в ефірі шоу «Декларація» на радіо Європа Плюс Київ. Пізніше була випущена україномовна версія треку. Восени 2015 відбувся реліз танцювального треку «YХОDИ», 25-го січня 2016 року відбулася прем'єра ліричної його версії.
28-го червня 2016 року відбулась прем'єра третього сольного треку під назвою "Начем с Нуля".
Також з дебютною піснею «Адреналин» Святослав потрапив у фінал конкурсу «Український Формат». «Український формат» – це конкурс української пісні, покликаний підтримати молодих виконавців і знайти нових зірок вітчизняної естради. Перший етап конкурсу тривав з 15 липня по 24 серпня. З більше ніж 1000 пісень для фіналу були обрані тільки 8, серед яких і «Адреналин». Матеріал відбирало компетентне журі, у складі якого власники 8-ми найбільших радіостанцій України – LuxFM, Хіт FM, Радіо 24, Наше Радіо, Російське Радіо, Радіо Шансон та Радіо П'ятниця. Протягом місяця пісні всіх фіналістів були в ротації і слухачі голосували за улюблені їм хіти. За підсумками смс-голосування Святослав був третім, журі ж оцінило виступ з піснею вищим балом.

Кліпи

24-го серпня 2015 року відбулася прем'єра кліпу на дебютний трек «Адреналін» – він доступний для перегляду на каналі Star Pro в YouTube.
З цим самим дебютним кліпом «Адреналин» Святослав Лукинич став фіналістом четвертого сезону проекту «Раскрутка» на музичному телеканалі Music Box UA.
22-го квітня 2016 року відбулась прем'єра другої відео роботи на ліричну версію треку «YХОDИ»

В учасників "Фабрики зірок" Братів Борисенко новий етап у творчому житті.

Тепер Вова і Саша стали основою яскравого клубного проекту BRO.

Вова Борисенко (VovaBRO):

«Ми виросли зі старих пісень, як люди виростають з старого одягу.»

Саша Борисенко (SashaBRO):

«Ми хочемо, щоб Ви танцювали - це і є BRO. Так само ми зрозуміли, що у будь-якого бізнесу, в тому числі і шоубізу, все починається з офісу. Ми «побудували» МУЗОФІС. Зараз час лейблів і компаній.»

Команда BRO, це не тільки артисти на сцені, а й менеджмент, музичний продюсинг в проекті. Музичний продюсер - Роман Непомящий.

Стартували BRO з літнього танцювального хіта українською мовою. «#Ніч #Секс #Рок-н-рол» - літо, пляж, вино в кальяні і ... все інше додавайте самі під цей сингл групи BRO.

Зйомки відео плануються в середині серпня!

Тарабарова Світлана Василівна (нар. 26 липня 1990, Херсон) — українська співачка, композитор та автор пісень, музичний продюсер, акторка, володарка премії національної музичної премії Пісня року 2014, номінант національних музичних премій. Колишня солістка поп - групи Real O.
В дитинстві мала мрію стати водієм, але тяжіння до музики все ж перемогло, відтак, закінчивши школу, Світлана переїхала до Києва навчатися у Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтв.

Кар'єра

Працювала PJ у нічних клубах. Брала участь на «Фабриці зірок» під псевдонімом Аліса Тарабарова, де стала однією з найбільш яскравих і талановитих учасниць проекту. Світлана стала однією з улюблениць Наталії Могилевської, адже саме вона віддала дівчині свій танцювальний сольний номер, коли Аліса після операції пропустила один концерт.

Розпочавши сольну кар'єру, співачка повернулася до використання справжнього імені — Світлани, відмовившись від псевдоніму Аліса. Як сольний виконавець Світлана Тарабарова заявила про себе навесні 2012 року , коли презентувала музичний інтернет - відеопроект «Восем недель откровений» . Основою авторського проекту Світлани стали світлі , щирі пісні , наповнені відчуттям свободи.

У 2016 році брала участь у півфіналі національного відбору Пісенного конкурсу «Євробачення 2016».


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

The Maneken – проект українського музиканта, композитора, мультиінструменталіста, саунд-продюсера та ді-джея Євгена Філатова. Група була створена Філатовим у Києві в 2007 році і досі вважається унікальним проектом, який сповідує рідкісні для української сцени жанри – електро-рок, інді-електроніку та інді-поп (дехто вважає, що The Maneken грає у стилі нью-диско та нью-фанк). Сам Філатов народився в Донецьку, звідки в 19 років перебрався до Києва, там і почалась його музична кар’єра. До 2008 року музикант виступав під псевдонімом DJ Major, працював звукопродюсером із багатьма українськими поп-виконавцями, серед них – Ані Лорак, Тіна Кароль, Гайтана та інші. Перша ж відома широкому загалу робота Філатова – ремікс на пісню Belle у виконанні Smash, побачила світ ще в 1999 році. Проект The Maneken музикант розпочав з революційних нововведень до української електронної музики. Його перший сигл – “Magic Force” – опинився в центрі уваги музичних ЗМІ та радіостанцій, а також найавторитетніших на той момент видань, таких як “Молоко”. Журналісти одразу ж почали порівнювати музику “The Maneken” з Jamiroquai, хоча сам Філатов неодноразово відзначав, що найбільше повпливали на його творчість Майкл Джексон і Earth, Wind & Fire. Серед інших досягнень “The Maneken” за перші два роки існування проекту – вихід дебютного альбому “First Look”, який швидко почав завойовувати увагу не лише українських, але й закордонних слихачів. Колектив Філатова підписав контракт з французьким лейблом Somekind Records і став єдиним українським гуртом, альбоми якого офіційно продаються в Японії. Альбом “First Look” продавався в найбільших музичних магазинах світу – Virgin Megastore. Щодо самої платівки, то вона вийшла не менш революційною, аніж підхід до її розповсюдження. Всі композиції альбому були записані і зведені Філатовим самостійно, як і виконання усіх музичних та вокальних партій.

Після “First Look” почалася робота над не менш амбітним проектом – міні-альбомом These Lines, який побачив світ у 2009 році, а разом з ним публіці вперше було представлено програму “The Maneken Electronic Performance”, для якої використовується інструмент IM Table, інтерактивний медіа-стіл. Це відбулося на сцені фестивалю KAZANТИП. У вересні того ж року вийшов кліп на пісню “These Lines” – єдина в історії української музики робота, повністю виконана в 3D з використанням технології motion capture, яка часто зустрічається в голівудських фільмах. Наприкінці 2009 року The Maneken був першим представником України на московському Ярмарку Мільйонерів, після чого також виступав на музичній конференції в Сочі та на Українському Тижні Моди. Навесні 2010 року його сольний концерт в Києві зібрав у Crystal Hall більш ніж півтори тисячі слухачів, яким Філатов презентував свою нову програму – сингл “Sunbeam Girl”. Іншими знаковими подіями літа 2010 стали виступи The Maneken на сценах фестивалів Pure Future (Литва), Одеському міжнародному кінофестивалі, фестивалі KAZANТИП та серпневий концерт в Пуерто-Ріко. Варто також відзначити, що The Maneken виступали на розігріві перед концертом Jamiroquai в Київському Палаці спорту.

20 квітня 2011 року відбувся реліз нової платівки “The Maneken” – “Soulmate Sublime”. Автором текстів більшості пісень став режисер Чарлі Стедлер, відомий за фільмом “Дохла риба” з Гаррі Олдманом. Саме він відзняв відеокліп на пісню-сингл з нового альбому – “Shine”. Того ж року проект Філатова переріс у повноцінний музичний колектив, до якого увійшли гітарист Максим Шевченко (екс-учасник проекту Найка Борзова), бас-гітарист Олександр Чунін (екс-учасник “Ундервуд”) та барабанщик Денис Марінкін (екс-учасник “Земфіри”). Із новою командою The Maneken виступили в Лос-Анджелесі в рамках “MusExpro-2011”, представивши там свій шоу-кейс. Як саунд-продюсер, Євген Філатов з 2011 року розпочав співпрацю з Джамалою, зводив звук для її дебютної платівки “For Every Heart”. Протягом 2012 року Філатов випустив три сингли, які були прологом для його нової платівки, вихід якої було заплановано на 2013 рік. Так, невдовзі світ побачила ще одна студійна робота “The Maneken” – “Portrait”. Окрім того, Лана Дель Рей особисто вибрала The Maneken групою, що повинна виступити на розігріві перед її концертом у Києві, який було названо однією з головних музичних подій року.

В тому ж 2013 році відбулась ще одна важлива подія – Філатов разом з екс-учасницею “Tomato Jaws” та своєю дівчиною Натою Жижченко представили новий спільний проект – “ONUKA”. Жижченко стала вокалісткою та авторкою текстів гурту, а Філатов – саундпродюсером. “ONUKA” була представлена публіці на концерті “The Maneken” в червні 2014 року. З того моменту Філатов і Жижченко активно співпрацюють в обох проектах. Також результатом спільної роботи Філатова і Жижченко стало заснування лейблу Vidlik Records, який в даний момент також займається групою “The Elephants”. В 2016 році пара вирішила побратися. Окрім роботи з “The Maneken” та “ONUKA”, Філатов продовжує працювати саунд-продюсером над альбомами Джамали, “SunSay”, “Brunettes Shoot Blondes”, Івана Дорна.

Після творчої паузи, пов’язаної з активною роботою в “ONUKA” (в 2014 році групою “The Maneken” також було випущено платівку “The Best Of”, а в 2015 колектив виступав на одній сцені з британцями Everything Everything), з грудня 2015 року Філатов розпочав роботу над новими альбомами “The Maneken”. Протягом 2016 року було випущено три міні-альбоми –“Sale 10%”, “Sale 30%” та “Sale 60%”, які стали підготовчою платформою до виходу повноцінного лонгплею “Sale”. В альбомі, окрім сольних робіт проекту, представлено чимало унікальних фічерінгів – з ONUKA, Гайтаною, Nicole K, Brunettes Shoot Blondes.

Щодо стилю The Maneken – то це не просто наслідування вокалістів диско та фанку 80-х років і слідування світовим тенденціям якісної електронної музики. Це, перш за все, унікальне явище - новаторство та свіже повітря, яке необхідне зараз усім музичним сферам, в тому числі й електронній музиці.

Про зв’язок назви гурту і його музичної філософії Філатов розповідає:

“Концепція мого проекту дозволяє так експериментувати, адже я скоріше є дизайнером музичного одягу, який вдягаю раз у рік на манекени.”

VRODA - новий український поп-гурт, що об'єднав у творчому дуеті дві дівчини - вокалісток Аню Заклецьку-Бурак та Олю Нестеренко. Музика дуету - це витончене поєднання сучасного звучання й традиційної української мелодики, що захоплює і зачаровує, радує і надихає. У грудні 2010 року було відзнято перший відеокліп на пісню "Журавлі".
Засновником та автором усіх пісень дуету є легендарна постать у професійному середовищі: музикант-мультиінструменталіст, композитор, автор текстів, аранжувальник і саунд-дизайнер - Василь Ткач. У його доробку близько півтисячі музичних творів для зірок української естради та провідних світових брендів. Цікаво, що в період з 1995 р. по 1999 р. ним було створено й аранжовано понад півсотні творів для учасників "Червоної Рути", що і досі є неперевершеним рекордом фестивалю.
Аня Заклецька-Бурак - вокалістка, "вічний двигун" дуету. Музика була з Анею завжди, здається, вона навіть народилася під музику. Ну а, так би мовити, професійно виступати на сцені почала ще з 4 років у якості солістки фольклорного вокально-хореографічного ансамблю "Зернятко". Аня — різнобічно розвинута та надзвичайно енергійна людина. Попри те, що вона співачка і внутрішній менеджер гурту VRODA, вона ще й педагог з хореографії, режисер-постановник та сценарист культурно-масових подій та модельних показів, ведуча національних пісенних конкурсів. У Ані вистачає сил та наснаги, щоб брати активну участь в багатьох проектах одночасно. Якщо щось її по-справжньому цікавить, Аня обов'язково знайде час для улюбленої справи. Адже для неї в добі завжди є не "лише", а "цілих" 24 години! Музичний проект VRODA став новою, можливо найяскравішою, сторінкою у творчому житті Ані. У дуеті вона виступає не лише солісткою, але й генератором ідей, які потім втілює у життя, захоплюючи своїм натхненням інших.
Оля Нестеренко, маючи від природи багатий голос і досконалий слух, співає з 4 років. Почала свою вокальну кар'єру у дитячому ансамблі "Світанок", продовжила її як солістка джазового колективу. Вже понад 5 років Оля бере активну участь у різних телевізійних проектах, виступаючи як соло- та бек-вокалістка на телеканалах Інтер, М1... Почувши Ольжин спів, Василь Ткач зрозумів, що саме так повинна звучати його VRODA. Тож він намагався бути дуже переконливим у своїй пропозиції до самобутньої талановитої вокалістки. Як результат, сьогодні розкішна шатенка з чарівним голосом виконує саме його пісні. Надзвичайно тонке відчуття мелодики, глибинне розуміння традицій українського співу, що притаманні Олі, роблять її виконання неперевершеним.

“Один в каное” – львівський гурт, музичний жанр якого можна охарактеризувати як акустичний інді-рок. У 2010 році Ірина Швайдак і Устим Похмурський відділилися від складу музичного колективу, в якому грали протягом року, і сформували свою групу, до якої пізніше також приєдналась Олена Давиденко. Назва гурту “Один в каное” походить від індіанського імені Вікенінніш. Перші свої пісні група презентувала на своєму дебютному виступі 27 листопада того ж року у Львові.

Учасники новоствореного колективу не були професійними музикантами, але незвична манера виконання, вокал Ірини Швайдак та її тексти швидко привернули до себе увагу місцевої публіки. Музиканти грали під виключно акустичний акомпанемент, не записувались у студіях, не випускали синглів і не готувались до великих концертів та телеефірів. Але поодинокі записи виступів гурту швидко облетіли мережу, “Один в каное” почали з’являтись на публіці частіше, граючи на сольних концертах та сценах різноманітних фестивалів. Після перемоги в 2012 році на конкурсі “Metro on Stage” гурт виступив у Москві, де також привернув до себе увагу і знайшов шанувальників. У грудні 2013 року “Один в каное” виступили в ефірі телепередачі Марії Бурмаки “Музика для дорослих” на каналі “ТВІ”, що також дало серйозний поштовх для гурту, розширивши коло його прихильників.

До 2016 року “Один в каное” не випускали студійних альбомів, але записи деяких концертів потрапили у вільний доступ в Інтернеті. На той момент колектив вже побував у всіх великих містах України, музиканти самі займалися організацією концертів та продюсуванням. З 2015 року учасники гурту покинули свою професійну діяльність та повністю сконцентрувались на музиці. Спокійний, ліричний стиль, глибоко-меланхолійні філософські тексти, щира і проста манера виконання, чесне акустичне звучання стали візитівкою групи - і спочатку квартири, а потім зали, клуби та сцени великих фестивалів переповнювались все новими й новими шанувальниками творчості “Один в каное”. На момент виходу першого студійного альбому музиканти виконували на концертах вже досить багато пісень, більшість з яких писала і клала на музику сама Іра Швайдак. Майже усі вони українські, окрім декількох пісень білоруською мовою та деяких каверів – зокрема, на Damien Rice і Dido – які група виконувала на початку концертної діяльності, зокрема через брак власного матеріалу. Під час фестивалю “Франко-фест” на прохання організаторів гурт виконав пісню на слова Івана Франка – “Човен”. Автором тексту до пісні “Білизна” є друг музикантів Роман Тарнавський.

24 січня 2016 року побачив світ перший альбом “Один в каное”, який отримав одноіменну назву. Платівка складається із двох дисків, до альбому ввійшло двадцять п’ять пісень - більшість з тих, які група написала протягом шести років. Випустивши новий альбом, “Один в каное” вирушили у великий всеукраїнський тур і відвідали більшість обласних центрів. В тому ж році склад гурту змінився – на зміну перкусіоністці Олені Давиденко прийшов Ігор Дзіковський. У групи також з’явився логотип – шестипелюсткова квітка, в якій переплелися різні алюзії на глибини української культури та назву самої групи – це резонаторні отвори бандури та пелюстки у формі човнів.

Сам альбом, як і вся творчість “Один в каное” – простий і хвилюючий, часом меланхолійний, пронизаний глибинною лірикою і чистотою звучання. Багато хто дивується, як такому гурту без рекламних кампаній, електрогітар та яскравої подачі вдалося пробитися на українську сцену, знайшовши відлуння в серцях людей. Але, слухаючи “Один в каное”, ми розуміємо, що тут головне – не шоу, має значення лише музика, така, якою вона є.

Зараз «Один в каное» готуються до виходу нового студійного альбому восени 2017 року. За плечима колективу – виступи по всій Україні, у Празі, Парижі, Лондоні, Москві та Ґданську. Попереду – виступ у Кембриджі та ще чимало творчих сюрпризів від унікального для української сцени акустичного тріо.

Про свою творчість Ірина Швайдак говорить теж спокійно і по-філософськи:
“Думаю, кожна людина час від часу переживає напливи натхнення, та не кожна вміє його виразити за допомогою мистецтва. Особисто я повністю залежна від нього і думаю, жодна вартісна річ не може з’явитись без поштовху, яке дає натхнення“.

Alekseev — український співак, музика якого є палітра емоцій в мільйони пікселів, здатна дістати те, що ви так ретельно ховаєте навіть з найвіддаленішого куточка вашої душі.

Якщо ви ніколи не чули, як звучить пристрасть, якщо ви ніколи усвідомлено , але безпорадно, не тонули у вирі звуку, якщо ви не падали зі скелі божевілля - негайно ризикуйте, але тільки з ним!

Alekseev  півфіналіст п'ятого сезону телевізійного шоу «Голос країни», лауреат премії YUNA 2016 як «Відкриття року». Відомий українському глядачу, насамперед, через композиції «А я пливу» (переспів пісні Ірини Білик), кліп на яку має понад 2 мільйони переглядів на YouTube та російськомовну композицію «Пьяное солнце», що має понад 15 мільйонів переглядів і отримала премії російського каналу RU.TV, а також премію МУЗ-ТВ.

Микита народився 18 травня 1993 року в столиці Україні - Києві. Хлопчик з ранніх років захоплювався музикою. Так, будучи ще зовсім дитиною, Микита пробував щастя на конкурсі " Євробачення" для дітей, проте Алексєєву не вистачило досвіду для того, щоб перемогти. Втім, юне дарування не опустило руки - в підлітковому віці він зібрав групу " Мова".

Після школи Микита Алексєєв хотів отримати освіту маркетолога, проте незабаром музика знову захопила його молодий і допитливий розум. Серйозно захопившись творчістю, в 2014 році Микита потрапив на шоу "Голос країни".

Наставником Микити стала знаменита співачка Ані Лорак. За словами самого музиканта, його прихід на проект був викликом самому собі, деяка перевірка власних сил та можливостей.

Завдяки шоу Алексєєв дуже швидко отримав популярність. У привабливого і талановитого хлопчини з'явилася ціла армія прихильниць.

Його кар'єра пішла в гору - зйомки кліпів, запису треків, виступу. На щастя, слава, що несподівано звалилася на голову Микити, не позбавила його розуму. Алексєєв розумів, що для того, щоб залишатися затребуваним артистом, треба постійно працювати над собою.

Саме тому юнак став вільним слухачем Інституту культури Поплавского - там Микита почав вивчати роботу режисера і актора, науку сценічного руху, а також сценічну мову. Крім того, Микита наполегливо зайнявся освоєнням музичної грамоти, якій, на жаль, він не оволодів раніше.

Під час зйомок кліпу на пісню "П'яне сонце" Микита ледве не потонув. По сюжету героя зв'язали по руках і ногах міцним мотузком, заліпили йому рот скотчем, усадили в човен і відправили на середину Київського моря. У цей момент в морі почався жахливий шторм. Човен гойдало з одного боку в інший, Микита був упевнений, що ще трохи і він опиниться у воді.

Режисер кліпу Алан Бадоєв, відомий своєю епатажністю, просто не помітив небезпеки - уся його увага була прикована до Микити, що стогне від страху.

На щастя, все закінчилося вдало - хазяїну судна вдалося вчасно пришвартуватися до берега.

У квітні 2016 року співак вдруге привітав Ірину Білик з Днем народження, виконавши переспів її композиції «OMA» з однойменного альбому:

« Як і минулого року, так і сьогодні, я роблю це щиро і з великою любов'ю. У мене вдома лежить диск «Ома» 2000-го року випуску і там є багато пісень, які мені подобаються і я готовий одну за одною щороку їх співати в день народження Ірини. І взагалі, цей альбом - це був справжній прорив в музиці нашої країни. Упевнений, що слухачі того часу були набагато позаду музичного посилу Білик, тому може і недооцінили цю платівку. Я хочу своєму поколінню в різних країнах розповісти про цю співачку, її музику і талант. Завжди буду пам'ятати, що саме пісня «А я пливу» відкрила мене глядачам. Вірю в магічні властивості пісень Ірини Білик і щиро бажаю невичерпної енергії та натхнення на всі часи. »
Місяць по тому відбулась презентація альбому «Пьяное солнце» у київському концерт-холлі Bel etage. У червні 2016 року співак переміг у номінації «Прорив року» російської премії МУЗ-ТВ, випередивши Время и Стекло, Ханну, Artik & Asti і Юліанну Караулову.

Новий кліп Алана Бадоєва, знятий на пісню «Снов Осколки», був високо оцінений глядачами, отримавши понад 100 тисяч переглядів у YouTube у перший же день.


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Мартові (Martovi Orchestra) — український рок-гурт з Вінниці. Грає альтернативний рок.

Історія гурту

Гурт починає свою історію з березня 2006 року. Сергій Асафатов та Микола Бистрицький до того грали разом в акустичному проекті з гітари та кларнету під назвою "Мартові планети", яка пізніше скоротилася. Згодом до них приєдналися Дана Томашевич (барабани), Віталій Гринько (бас) та Женя Горбата (віолончель), а також долучилися Славко Стеценко (труба) та Роман Кульматицький (труба). Таким був перший склад, що зібрався за рік до виступу на фестивалі "Уніж-2008". Гармонійне поєднання таких різних інструментів робить звучання гурту неповторним. Щирість їхніх пісень знаходить відгук у слухача. Важливою подією став виступ молодого гурту на фестивалі "Шешори-2008". Того ж року вони стали переможцями відбіркового туру фестивалю "Червона Рута".
З плином часу склад гурту змінився. Більшість з учасників були студентами, тому після завершення навчання стали на шлях розбудови країни. На їхнє місце прийшли нові музиканти: Володимир Колісник (саксофон, флейта, гобой), Світланка Стебновська (віолончель), Ігор Громада (електрогітара), Олександр Подуфалов (труба), а Сергій Асафатов крім того, що співає, взяв до рук акустичну гітару і тромбон. Трансформація складу призвела до зміни музики гурту, яка стала більш насиченою та емоційною, більш серйозною та ритмічною. Загалом, у музиці "МАРТОВИХ" можна почути елементи романсу, класики, фолку, року, фанку, драйв-панку, циганські та балканські мотиви.
16 травня 2010 року вийшов у світ перший студійний альбом гурту під назвою «Час».
26 серпня 2013 року гурт презентував в ефірі каналу A-ONE відео на пісню «Держись».


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Христина Іванівна Соловій (нар. 17 січня 1993, Дрогобич, Львівська область) — українська співачка. Випускниця Львівського університету імені Івана Франка.

Життєпис

Христина народилася 17 січня 1993 року у Дрогобичі, Львівської області в родині хорових диригентів, які познайомилися у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка. Мати викладає хор у старших класах Дрогобицької музичної школи. У віці 11 років дізналася, що має на чверть лемківське походження, що вплинуло на її подальший світогляд і музичний смак. Бабуся співала для онуків багато пісень, це були старовинні галицькі пісні. Вони вражали до сліз, розчулювали. Христина, коли була маленькою, спати не могла без цих пісень — просила співати й співати. Тому музика постійно була в її житті. Також вона закінчила музичну школу по класу фортепіано.
Переїхавши з родиною до Львова, три роки співала у хорі «Лемковина». Христині було байдуже, що віковий діапазон хористів 50—80 років а їй 17. Дівчина вчилася від них усього, — участь в колективі дуже вплинула на становлення її особистості. Батьки ніколи не наполягали, щоб Христина з братом займалися лише музикою. В результаті, брат закінчив Львівську політехніку, а Христина філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.

Дебют на телебаченні

На телевізійному пісенному конкурсі «Голос країни-2013» молода галичанка співала переважно лемківські народні пісні і дійшла до півфіналу конкурсу. 20-річна дівчина неабияк заінтригувала глядачів заявою, що ніколи не співатиме російської поп-музики і відмовиться від участі у проекті у випадку, якщо її оберуть Тіна Кароль чи Олександр Пономарьов.

Музична кар'єра

У співпраці з продюсером Святославом Вакарчуком побачили світ кілька кліпів на власну музику і слова співачки.
22 вересня 2015 року на фестивалі ГогольFest відбувся реліз дебютного альбому Христини «Жива вода», основою котрого стали народні пісні, а також дві композиції авторства самої Христини. Десять пісень платівки — українські народні в обробці Святослава Вакарчука.


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Дмитро́ Сергі́йович Мона́тик, більш відомий як MONATIK (нар. 1 квітня 1986, Луцьк) — український співак, танцюрист, автор пісень, композитор, учасник шоу «Ікс-Фактор», «Танцюють всі» та «Зірковий ринг».

Дитинство та юність

З 2000 по 2006 роках — учасник луцького брейкданс-колективу «DBS Crew», який став найкращою «B-boy» командою Західної України.
У 2003 році вступив до МАУП на юридичний факультет, і у вільний від занять час займався музикою і танцями. Закінчивши університет, він отримав спеціальність юриста.

Переломний момент

У 2008 році Монатик пройшов фінальний кастинг у «Фабрика зірок−2», але все таки не потрапив до проекту. Того ж року Наталія Могилевська запросила Дмитра на роботу до свого балету, під час її концертної програми «Real O». Саме ця подія і стала «доленосним моментом» для Дмитра, оскільки він погодився і переїхав до Києва.
У 2008 році Монатик зібрав свій перший музичний колектив «Monatique», у складі якого вони провели два живих концерти в рідному місті Дмитра — Луцьку. Хлопці грали у стилі funk і soul. Знявся у кліпі гурту «ФлайzZzа» «Вчора я не роздягався».
У 2009 році — Дмитро пройшов кастинг у балет «D'arts», і протягом 2-х років пережив масу творчих подій: у 2010 році вистава «Дівчинка з сірниками», постановником якого був Микола Бойченко, керівник балету.
Літо 2010, 2011 років — працює у складі балету «D'arts», є учасником офіційного балету «Республіки Казантип».

Початок сольної кар'єри

Влітку 2011року вийшла перша пісня «ТайУлетаю», до якої також був знятий відеокліп за допомогою iPhone. Протягом 2011 року різні популярні естрадні виконавці запрошували Дмитра на зйомки у своїх кліпах: Потап і Настя Каменських «Выкрутасы», гурт «Інфініті» «Ну и пусть», INKA «Pump it». Також Монатик виступав хореографом відеороботи співачки Йолки «На большом воздушном шаре».

Творчий розвиток

Серпень 2012 — перші кроки Дмитра в ролі композитора: презентація треку LOBODA «40 градусов» на «Crimea Music Fest».
Літо 2012 — Дмитро виступив у ролі композитора в декількох епізодах проекту «Альо, Директор!» зі Світланою Лободою на каналі ТЕТ.
Листопад 2012 — Дмитро Монатик виступив на сцені «Ікс-фактора» вже не в ролі учасника, а — запрошеного артиста.
Після релізів трьох треків у 2012-му році («Воздух», «ТерроризирУ.Е.т», «Важно»), у березні 2013-го року Дмитро влаштував кастинг до свого балету і відібрав 4-х найкращих танцівників. Разом вони дали концерти Україною, Білоруссю, Росією.
У квітні 2013 року, цитуючи ЗМІ: «Дмитро Монатик дав старт сольній кар'єрі Єви Бушміної», написавши їй пісню «Собой». Весна та літо виявилися плодоносними для артиста і він подарував своїм прихильникам три треки: «Прости…», «Саундтрек сегодняшнЕГО дня» та «ДыМ».
У травні того ж року відбулася прем'єра кліпу на пісню «Прости…». Це відео ротується телеканалами України, Російської Федерації та Латвії.
Червень 2013-го року — прем'єра кліпу на трек «Клавіши», котрий MONATIK записав разом з своїм земляком, луцьким репером KOVALERO.
8 листопада 2013-го року артист презентував публіці свою музикальну новинку — сингл «Улыбаясь» із гаслом — «Живи, люби, борися — „УЛЫБАЯСЬ“».
12 грудня 2014 року під час великого сольного концерту в Києві відбулася презентація дебютного сольного альбому «Саундтрек сегодняшнЕГО дня (С.С.Д.)».
5 червня 2014 року в Інтернеті та на провідних музичних каналах відбулася прем'єра нового відеокліпу «В лучшем свете», режисером якого став танцюрист Анатолій Сачівко. Пізніше відеоробота отримала схвальний відгук Алана Бадоєва, одного з найкращих українських кліп-мейкерів.
24 серпня 2014 року артист представив україномовну пісню «Може, вже досить», основним закликом якої є припинення війни на Донбасі між Росією та Україною.
У листопаді 2014 року MONATIK відвідав Київ, Одесу, Львів, Дніпропетровськ та Харків із програмою «Сейчас». Ця подія співпала у часі з прем'єрою однойменного синглу.
На початку 2015 року співак записує два успішні дуети на авторські пісні — з Ганною Сєдоковою (пісня «Тише») та Quest Pistols Show (трек «Мокрая»). На обидві композиції було відзнято відеокліпи.
25 травня 2016 року MONATIK презентував свій другий альбом «Звучит». До платівки увійшло 16 композицій.

Кіно та Телебачення

Знявся в епізодичних ролях у серіалах «Повернення Мухтара» та «Щоденники темного».
Наприкінці цього ж року взяв участь у шоу Танцюють всі-3 та став фіналістом шоу Х-фактор.
У 2012 році дійшов до фіналу шоу «Зірковий ринг». 


Джерело:https://uk.wikipedia.org/

Гурт «Mozgi» – танцювально-музичний проект, кожен учасник якого є автономною супер-зіркою. Потап – геніальний продюсер і багатогранна творча особистість, яка об'єднує у собі хітмейкера, шоумена, сценариста і режисера кліпів. Позитив – соліст групи «Час і Скло», автор пісень, виконавець і об'єкт жадання представниць прекрасної статі. Дядя Вадя – один з найкращих вокалістів на території СНД, сольний виконавець і учасник багатьох музичних проектів. Учасники гурту «Mozgi» – мисливці за емоціями, брутальні чоловіки, серйозні, сильні і спортивні. Вони знають, як схопити за волосся і затягнути в печеру, при цьому завжди зберігають гідність і схиляються жіночій красі. Музика проекту «Mozgi» має насичену фольклорну забарвленність і яскраво виражену денс-домінацію. Учасники використовують новий підхід до звуку і називають жартома свій стиль електро-шаурма. У музиці «Mozgi» – суміш Заходу з його ритмом і потужними бітами, і Сходу, який проявляється в етнічному звучанні.

У всіх чоловіків є життя, яке стоїть далеко від прекрасної статі і об'єднує святі поняття: пиво, футбол, обговорення жінок і «Формули-1». Це абсолютно чоловічий клуб, і він реалізувався в проекті «Mozgi». Учасники групи зачіпають такі вічні теми, як взаємини підлог, матріархат і патріархат. Кожен сингл та кліп «Mozgi» це оцифрована історія з життя, розказана від імені справжніх чоловіків, які не здаються ні перед чим.

5 вересня 2014 року відбулася прем'єра дебютного кліпу на пісню «Аябо». Планується випуск версій пісень проекту «Mozgi» іноземними мовами, насамперед англійською та іспанською для західної аудиторії слухачів.

“ДахаБраха” – український етно-хаос гурт, створений в 2004 році Владиславом Троїцьким як проект у жанрі “world music”, тісно пов’язаний з українською фольклорною музикою.

На початку 2000-х років Троїцький брав участь у декількох проектах, зорієнтованих на відтворення народної творчості сучасними музичними колективами. Він працював з такими гуртами як “Божичі” та “Дерево”, але прагнення експерименту зі звуком спонукало його до створення власного унікального проекту - “ДахаБраха”, що сформувався на основі київського театру “Дах”, керівник якого - сам Троїцький. До колективу увійшли Ірина Коваленко, Ніна Гаренецька та Олена Цибульська – колишні учасниці ансамблю “Кралиця”, а також Марко Галаневич. Назва “ДахаБраха” походить від слів “дах” і “брати” зі словника Грінченка. Проект бере свій початок з постановки в театрі “Дах” “України містичної” та виступу на Помаранчевій революції 2004 року. Основна відмінність “ДахиБрахи” від інших близьких до етно-музики формацій - авангардність, прагнення вдихнути в класичний фольклор нове життя. Усі учасники гурту – вокалісти, а їхні концерти близькі до театральних постановок – музиканти здебільшого виступають у сценічних образах, візитівкою “ДахиБрахи” вважаються високі шапки, які, до речі, мають свого відповідника хіба що в болгарській культурі. Окрім того, “ДахаБраха” використовує на концертах найрізноманітніші музичні інструменти, від окулеле до віолончелі, які музиканти колекціонують, знаходячи у різних країнах. Взявши участь у декількох фестивалях етно-музики, “ДахаБраха” випустила свій перший студійний альбом в 2006 році. Платівка “На добраніч” складається з вісімнадцяти композицій. Неординарна музика гурту, який, до речі, збирає свій унікальний матеріал у енциклопедіях з фольклористики, детально його вивчаючи, привернула до себе значну увагу – на жаль, спочатку за кордоном. За тринадцять років свого існування “ДахаБраха” виступала на провідних фестивалях по всьому світу – в Німеччині, Канаді, США, Великобританії, Угорщині, Норвегії, Ірландії, Швеції, Португалії, Франції, Південній Кореї та в інших країнах. Гурт побував на сценах таких всесвітньо відомих фестивалів як Sziget, Glastonbury та Fusion. Проте в Україні “ДахаБраха” часто зазнавала критики від музичних експертів через своєрідну гротескність та незвичну подачу фольклорного матеріалу, кардинально відмінну від традиційної.

В 2007 році “ДахаБраха” випустила свій другий студійний альбом – “Ягудки”, далі працюючи в стилі етно-хаос. 2009 року світ побачила їхня третя платівка – “На межі”. В тому ж році “ДахуБраху” запросили виступити на британському телеканалі BBC у рамках культової передачі “Later… with Jools Holland”. В 2010 році гурт отримує гран-прі премії ім. Курьохіна в галузі сучасного мистецтва і випускає новий альбом – “Light”. А в 2012 році колектив працює з білоруською групою “Port Mone”, записуючи в Лодзі спільну платівку “Хмелева project”. А коли Національний центр ім. О. Довженка розпочинає роботу над реставрацією культового фільму “Земля”, “ДахаБраха” запрошена на створення саундтреку до легендарної кінострічки. ”...Ми прагнули передати [...] автентичність та наївність тих почуттів і посилань, що їх ніс нам той час і та епоха, і що їх несе нам і сьогодні наша Земля”, - коментують цю подію учасники проекту. Того ж року на українській сцені з’являється ще один неординарний гурт, утворений за ініціативою Троїцького – “Dakh Daughters”, до складу якого увійшла одна з вокалісток “Дахи Брахи” – Ніна Гаренецька.
Поволі “ДахаБраха” завойовує популярність і на батьківщині. Популяризація народної творчості та традиційної культури України підсилюється інтересом до експериментальної музики. В 2016 році виходить новий студійний альбом – “Шлях”, як і під час попереднього запису, саундпродюсер платівки - Юрій Хусточка. Також гурт бере участь у створенні саундтреку для канадського фільму про голодомор в Україні “Гіркі жнива” та українського мультфільму “Лісова Пісня”.
“ДахуБраху” можна сміливо назвати першопрохідцем в жанрі “етно-хаосу”, адже музиканти першими почали блискуче поєднувати сучасне театральне мистецтво з народно-фольклорним. Без перебільшень можна сказати, що “ДахаБраха” – найвідоміший музичний колектив з України на світовій сцені.

Ось як говорить про ціль, яку ставлять перед собою учасники гурту, Марко Галаневич, вокаліст “ДахиБрахи”:

“Наша головна мета – це не вразити слухачів своїм виконанням, адже ми й не вважаємо себе віртуозами, та й музика не спорт. Ми хочемо за допомогою звуків створювати певні візуальні образи в головах людей і емоційні переживання”.

На рахунку групи DETACH постійні концерти в Україні і не тільки, а також виступи на культових фестивалях типу MAXIDROM або НАВАЛА. Музикантів люблять і радісно зустрічають на всіх майданчиках, адже DETACH вміють розворушити навіть саму прісну та безініціативну публіку. Хлопці цілком віддаються своїй музиці і в результаті виходять потужні енергетичні шоу з сверхкрутой обстановкою. Тисячі секунд шаленого драйву, кілометри рядків без цензури і найсміливіші експромти — мала частина того, що чекає на їхніх виступах

Перший офіційний альбом «I AM» представити широким масам DETACH зважилися лише зараз — коли в результаті злагодженого звучання їхніх музичних інструментів почала виходити хороша, якісна і дуже навіть західна альтернативна музика. Ні для кого не секрет, що музика такого формату для її виконавців в Україні є статті витрат, а не статтею доходів. Для того, щоб зробити альбом якісним, його звучання потрібно вкласти чималі суми. DETACH зважилися на експеримент і зібрали кошти на запис, по західному аналогу — на краудфаундинговой платформі Boomstarter.

— Чесно кажучи, ми особливо не вірили в успіх цієї ідеї, — згадують музиканти. — Але на наш подив зібрали необхідну суму навіть раніше часу! За що, звичайно, наша величезна подяка DETACH FAMILY!

Під час роботи над «I AM» музикантів переслідували численні форс-мажори. Самим дивним чином треки потрапили в мережу до запланованого виходу, тому прем'єру альбому DETACH робили дистанційно — з Голландії, де на той момент перебувала більша половина творчої команди. Незважаючи на це «I AM» потужно вистрілив і отримав тільки позитивні оцінки музичних критиків.

Презентація альбому відбулася 13 березня 2016 року в столичному клубі SENTRUM і зібрала аншлаг.

Музика DETACH — це емоції, глибина, мистецтво і переживання. Чого тільки варта їх спільний ліричний трек з вокалісткою Vivienne Mort Даніеллою Заюшкиной «Next Religion». Якщо ви не шанувальник альтернативи і не знаєте нічого, крім трійки розтиражованих імен, вам може
здатися, що з ваших колонок звучить BRING ME THE HORIZON або ранній LINKIN PARK. Вже після третього прослуховування I AM по колу багато треки вріжуться в вашу пам'ять. Але при всій самобутності кожної пісні, альбом тримає на одній хвилі і створює цілісне настрій.

Кліп DEEP AND DOWN голосно вистрілив у пресі та соціальних мережах. Менше, ніж за тиждень, відео набрало більше 30 тисяч переглядів. Про музикантів написали навіть глянцеві таблоїди, які вкрай рідко висвітлюють музику подібних жанрів. Свою позитивну оцінку відео дали численні музиканти, журналісти, блогери, лідери думок і навіть самий крутий і фірмовий український кліпмейкер Алан Бадоєв.
Кліп WE ARE ALIVE музиканти відзняли більше року тому, але випустили в квітні 2016-го. DETACH принципово відмовилися створювати другу, більш форматную, версію відео і презентували виключно ролик без цензури.

DETACH вже анонсовані практично на всіх літніх великих фестивалях, на більшості з яких музиканти будуть виступати на головних сценах поряд із західними альтернативними командами.

Склад:
Олексій Веренчик - Вокал
Фандера Денис - Гітара
Стаднік Максим - Гітара
Войтович Руслан - Бас
Євген Астаф'єв - Ударні

COLAARS - українська aнгломовна інді група з Києва. На рахунку музикантів два альбоми, наразі працюють над третім.
Гурт засновано в 2010-му.
Їх перший сингл «BlackFox» був створений в 2012-ому спільно з Аланом Смітом, одним з перших продюсерів Arctic Monkeys, і був прийнятий в ротацію радіостанцій Шеффілда, Праги і Барселони. В цьому ж році вийшла і дебютна платівка музикантів «Wood Arsenal».
У 2014 COLAARS випускають другий сингл «Native». Над ним працював лондонський продюсер Х'ю Фотергілл, що співпрацював свого часу з Wolfgang, індітронщікамі Hadouken, Kodaline, LaRoux.
В 2015 році на трек "Golden Girl" з цього синглу був знятий кліп.
Зараз гурт закінчує роботу над третім альбомом, до роботи над яким також буде залучений Х'ю Фотергілл. Влітку 2016 року гурт стане учасником фестивалів України, серед яких фестивалі "Файне місто", Pivden, Hedonism, Koktebel Jazz та інші.


Джерело:https://uk.wikipedia.org/